Офіційний сайт Токмацької районної ради Запорізької області

Розділи

Календар

« Листопад 2018 »
Пн   5 12 19 26
Вт   6 13 20 27
Ср   7 14 21 28
Чт 1 8 15 22 29
Пт 2 9 16 23 30
Сб 3 10 17 24  
Нд 4 11 18 25  

Пошук

Жовтнева сільська рада

Історія землі, на якій живемо та працюємо ми, наші діти та онуки ...

Село Жовтневе

Жовтневе (старі назви - Нижній Куркулак (назва походить від назви річки Куркулак (Вовчий Яр), на березі якої розташоване село), Гаврилівка, Ворошилівка) - село, центр однойменної сільської ради. Розташоване в 9-ти км від районного центру м. Токмака і в 12-ти км від найближчої залізничної станції Великий Токмак.

Площа села – 289 гектарів, населення – 691 чоловік.

Неподалік від села в урочищі Макартета археологи виявили місце жертвоприношення алано-гунських часів( ІУ-У ст. н.е.).Тут знайдено різний посуд, вуздечки, наконечники стріл, бронзові бляшки, пряжки з гемами, на яких зображалися фігури людей, дерево, тварини.

Куркулак – стародавня місцевість. У 1103 році біля підніжжя Куркулацької гори військові дружини давньоруських князів одержали перемогу над хижими половцями, які нападали на землі Київської Русі.

В козацькі часи тут проходила межа, що відділяла запорізькі землі від Дикого поля, де гарцювали ханські орди.

Після зруйнування і скасування Запорізької Січі у 1797 році виникло село Куркулак, а в кінці XYІІІ ст. навколо нього були засновані німецькі колонії. Першою була колонія Вальдорф, яка утворилась у 1870 році. З 1909 по 1941 р.р., тут існувало колективне товариство „Молочна”, яке очолив німець М.Габлер, далі це була фабрика. Габлеру належить велике відкриття: перетворення сирого молока на порошок. Засновник фабрики мав патент на цей винахід для всієї Росії, фабрика була першою на всю Російську імперію. В 1873 році з’явилась перша парафіяльна школа, в якій навчалось 15 хлопчиків, а на початку ХХ ст. – земське училище, де навчалось 23 хлопчики та 3 дівчинки, а також церковно – парафіяльне ( 50 чол.). Більше як 130 років представники двох народів жили і працювали по сусідству.

Отже, село виникло в 1797 році. За розповідями старожилів, першими поселенцями був полтавчанин С.І.Юхименко, який втік сюди з кріпосної неволі. Деякий час він приймав участь у русі гайдамаків, потім поселився неподалік балки Куркулак. Під впливом чуток про вільне життя на нових землях, сюди на початку XІX ст. переселилося немало жителів з сіл Комарового і Санджерів Полтавської губернії, а також хуторяни з поселення Великий Токмак.

Спочатку жителі займались скотарством, пізніше перейшли до хліборобства. Найхарактернішою рисою духовного життя селян Куркулака було зберігання і плекання історичної пам’яті своїх предків – славетних козаків. Пісні, думи, легенди і перекази, традиції культури запорізького козацтва складали об’ємний шар духовного світу куркулаківців.

Віхи історії села Жовтневе

Усе те, що спізнали інші поселення, судилося і селу Жовтневе.

Має село три вулиці. У назвах вулиць історія: вулиця Котляревського, вулиця генерала-лейтенанта Антипенка, Нижня. Історія у пам’ятниках: загиблим воїнам в боях при визволенні села Жовтневе від фашистів – стоїть у задумі над могилою воїн-солдат з каскою в руках; та стела загиблим у Великій Вітчизняній війні воїнам-землякам; бюст на могилі генерала-лейтенанта М.О.Антипенка.

Історія – у музейних кімнатах Жовтневої загальноосвітньої школи та сільського будинку культури, в бібліотеках, в періодичних виданнях. І в пам’яті народній...

Люди старшого покоління розповідають, яким село було раніше. Глиняні мазанки, саманні хати, кривенькі вулички, витягнуті вздовж річки, а за річкою добротні будинки німців-менонітів...

Але час невпинно біжить і за останні десятилітті село розвивалось, змінювалось, багатшало. Ось лише деякі віхи історії села:

1884 р. - переділ землі на „старі душі” і на німців-колоністів,
1886 р. - подвійний перепис – в селі 110 дворів,
1907 р. – політичні репресії,
1917 р. - створення ревкому, голова ревкому А.Д.Антипенко,
1918р. - розстріл білогвардійцями Дениса Куліша, Івана Іщенка, 200 полонених червоноармійців,
1919 р. – 6 квітня обрано сільську раду с. Нижній Куркулак в складі восьми чоловік, голова – Г.Л.Федан, секретар Дереза Д.Н.,
1920 р. – 20 жовтня 422 дивізією Сангурського село звільнили від денікінців,
1929 р. – в с. Нижній Куркулак організовані 2 ТСОЗа „ Наймит”, „ Нижній”,
1930 р. - колгосп ім. С.М. Кірова і ім. М. Горького,
1933 р. – село перейменоване в Гаврилівку,
1934 р. – відкрилась семирічна школа, в якій навчалось 280 учнів,
1938 р. – село Ворошилівка має 208 дворів,
1941 р. – на фронт пішло 100 односельчан,
1943 р. , жовтень – звільнення села від фашистів,
1950 р. – створено артіль ім.Кірова,
1958 р. – с.Ворошилівка перейменовано в с. Жовтневе.
До 1976 року в селі побудовано 120 нових і відремонтовано 170 будинків, встановлені газові плити, є телевізори, радіо, 16 легкових автомобілів, 150 мотоциклів, проведено водопровід, заасфальтовано вулиці, збудовано двоповерхову адміністративну споруду сільради, правління колгоспу і відділення зв’язку. До послуг населення – баня, фельдшерсько - акушерський пункт, їдальня на 80 місць, магазини, дитячий садок, будинок культури на 450 місць, бібліотека.

1978 р. – збудовано нову школу, дитячий садок „ Оленка”,
1987 р. – відкриття історичного музею в с. Жовтневе в будинку культури. Голова ради історичного музею колгоспу ім. Кірова О.Д. Лінчук,
1990 р. – створена музейна кімната земляка - односельчанина генерала - лейтенанта М. О.Антипенка,
1992 р. – створені фермерські господарства „ Надія”( фермер Компанієць Н.П.) та „ Бабич” ( фермер Бабич В.В.),
1993 р. , лютий – створення фермерського господарства „ Крюченко”( фермер Крюченко М.О.),
2000 р. – реорганізація колгоспу ім. Кірова в ТОВ „ Агрофірму „ Єдність”,
2002 р. – реорганізація ТОВ „ Агрофірми „ Єдність” в ПП „ Життя”( директор Живиця В.Д.),
2003 р. січень – створення приватного підприємства „ Шаповал” ( директор О.І.Шаповал),
2002 р. листопад – створено комунальне підприємство „ Жовтневе”, перший директор Лісняк А.І., бухгалтер Абрамович Н.Ю., зараз очолює КП Мізін В.В.
2004 р. грудень – відкриття магазину „ Анастасія” ( підприємець Компанієць Оксана).
2006 р. 23 листопада – відкриття нової свердловини з питною водою в с. Жовтневе.
2007 р. – газифіковано близько ста сільських обійсть.
2008 р. – засновано сільськогосподарський обслуговуючий кооператив « Жовтневе» ( голова правління Горенко Р.А.).
2012 р. – створено громадську організацію « Жовтневе» з метою реалізації проекту « Реконструкція вуличного освітлення у с.Жовтневому»,
2015 р. – у двори жовтневців підведено інтернет.
Наш генерал

11 грудня 2006 року урочистою лінійкою і виступами ветеранів війни почався день у селі Жовтневому коло бюста генерал-лейтенанта М.О.Антипенка. А виповнилося б йому вже 105 років. Наш генерал, так говорять про нього односельці, народився в с. Нижній Куркулак в селянській сім’ї в 1901 році.

Солдатську шинель Микола Олександрович одягнув у 1919 році і все подальше життя своє віддав службі в армії. Після закінчення вищої прикордонної школи служив в Криму і в Середній Азії. В 1940 році закінчив Академію ім.М.Фрунзе. Війна застала його заступником начальника Львівського прикордонного округу по постачанню. Під час війни в 1944р., будучи заступником по тилу у маршала Г.К. Жукова, він забезпечив необхідними матеріальними засобами успішний хід Вісло - Одеської операції. За організацію забезпечення цієї операції М.О. Антипенко був нагороджений орденом Суворова І ступеня.

День Перемоги генерал-лейтенант М.О.Антипенко зустрів у Берліні і був присутній при підписанні Акту про беззаперечну капітуляцію Німеччини. Після Великої Вітчизняної війни генерал-лейтенант займав посаду начальника Головвійськбуду Збройних сил СРСР, згодом працював у Академії ім.Фрунзе.

З листопада 1967 р. Микола Олександрович перебуває на посаді наукового працівника в інституті військової історії. В цей час він пише більш як 50 творів на військову тематику. Але головною його працею була книга „ На головному напрямку”, яка вийшла з друку в 1971 році.

Останні роки М.О. Антипенко працював у раді військового наукового товариства в секції тилу при Центральному Будинку Радянської Армії ім. М.В.Фрунзе. Помер він на 87 році життя, похований в с.Жовтневе.

Його дружина, майор медичної служби запасу, передала в колгоспний музей матеріали про М.О.Антипенка. На його могилі стоїть бюст, а біля нього завжди майорять квіти. Односельці пам’ятають свого земляка, кандидата військових і доктора історичних наук, генерал-лейтенанта Миколу Олександровича Антипенка. Центральна вулиця села названа його ім’ям.

Знатні люди села

Ярошенко Олександр Костянтинович

В неповні 18 років пішов на фронт. Воював на різних фронтах. Звільняв Україну, з боями пройшов в Західну Європу. Під час Вісло-Одерської операції відділення розвідників, яким керував сержант Ярошенко, виконував відповідальні завдання командування.під час перестрілки Олександр Костянтинович був важко поранений. Як жорстока пам’ять про війну, йому нагадувала куля, яка глибоко засіла в шиї.

Прийшла Велика Перемога. Фронтовики взялися за відродження. Комуніст Ярошенко майже 30 років керував колгоспом ім.Кірова, який став передовим господарством району.

За досягнуті успіхи Олександр Костянтинович Ярошенко був нагороджений орденом Леніна, двома орденами трудового Червоного Прапора, багатьма медалями. Вдячні односельці вшановують свого земляка – будинку культури, який збудовано під його керівництвом рішенням виконавчого комітету Жовтневої сільської ради було присвоєно ім’я О.К.Ярошенка.

Син козацького степу

Микола Петрович Киценко (Киця) народився 4 грудня 1921 р. в с. Нижній Куркулак. Коли переїхали батьки в інше село, йому було 6 років, був одним із кращих учнів, знав напам’ять всього „ Кобзаря”. Вчитель У.Ю.Халіменчук прищепив допитливому і моторному хлопцеві любов до історії України і особливо до історії козаччини Запорізької Січі.

Прожив суворе і складне життя. Микола Петрович вів інтенсивну, напружену, різнобічну діяльність, з якою він поєднував ще й систематичне наполегливе вивчення історії Хортиці. Результатом стало написання історично-краєзнавчої, популярної книжки „ Хортиця: в героїці і легендах”.

У травні 1982 р. Микола Петрович пішов у безсмертя, але земляки пам’ятають продовжувача роду козацького, що ніколи не втрачав своїх генеалогічних зв’язків з запорожцями, сина козацького степу.

Нині наша сільська бібліотека носить його ім’я.

Трудова династія

Шостак Віктор Афанасійович

36 років своєї праці присвятив рідному селу. 10 років трудився від ранку до ночі механізатором, а 26 років – водієм у колгоспі ім. Кірова. Живе сім’я Шостака В.А. у ошатному будиночку, який влітку ледве видно за квітами, виноградом. Дружина Катерина Іванівна дуже гарно вишиває і була неодноразово учасницею конкурсів і в селі, і в районі. Працювала в колгоспі з 14 років, а професій різних має скільки, що і не перелічити, як і у багатьох інших колгоспниць – пенсіонерів.

Син – Шостак Геннадій Вікторович 5 років теж працював у колгоспі ім. Кірова і водієм, і механіком, а з 1990р. – водієм у Придніпровському управлінні зрошувальних систем.

Дочка – Лісняк Лідія Вікторівна з 1981 р. працювала в колгоспі ім. Кірова бухгалтером, бухгалтером Жовтневої сільської ради.

В Жовтневому функціонують такі установи:

Жовтнева сільська рада. З квітня 2002 року її очолює Антипенко Наталія Іванівна. Саме за її ініціативи було поновлено вуличне освітлення, телефонізовані всі населені пункти сільської ради, створено КП „Жовтневе”, газифіковано три села, створено СОК «Жовтневе», ГО «Жовтневе». Більше двадцяти років секретарем виконкому сільської ради працює Дудка Тетяна Миколаївна, землевпорядником - Орел Валерій Олексійович. Головним бухгалтером з 2013 року призначено Житник Т.В., на посаді інспектора військово-облікового стола більше двадцяти років трудиться Дудка М.Ю. Депутатський корпус складається із 14 депутатів.
Жовтнева загальноосвітня школа. Першим директором нової школи була Шелягова Раїса Іванівна. (з 1978 р.). з 1987 року – Орел Людмила Яківна. В школі навчається 56 учнів. Педагогічний колектив складається із 11 чоловік .
Жовтнева сільська бібліотека. Книжковий фонд налічує 8267 примірників, обслуговує 300 читачів, з них 80 – діти. Бібліотекарем довгий час працювала Єфименко Ганна Дервішна, нині бібліотеку ім. М.П.Киценка очолює Лукаш О.В.
Жовтневий фельдшерсько-акушерський пункт. Обслуговує мешканців сіл Жовтневого та Шевченкове. Завідуюча ФАП-ом Крюченко Т.Г.
Жовтневе відділення зв’язку. Довгий час його очолювала Буряк М.О., потім прийняла естафету її невістка Буряк Тетяна Олександрівна. Листоноша Єфименко О.М. обслуговуює людей похилого віку та торгують товарами першої необхідності.
Жіноча рада с . Жовтневого. В грудні 2005 року за ініціативи голови фермерського господарства „ Надія” Компанієць Н.П. в селі створена жіноча рада, до складу якої ввійшли всі жінки (працівники культури, медицини, державні службовці), кому небайдужа доля нашого села. Мета її – покращення побутових умов життя жінки та членів її сім’ї на селі. В 2006 році силами ради вирішено питання покращення водопостачання в селі (прийняття в експлуатацію нової свердловини). На 2007 рік рада поставила собі важливе завдання – газифікація села. Розпочалась ця колективна справа зборами всіх членів громади с. Жовтневого, на якій був обраний актив на чолі з Компанієць Н.П., заступником Кременчуцьким В.М. та бухгалтером Гришиною С.Д. товариства по газифікації с.Жовтневе, яке зареєстровано виконавчим комітетом Жовтневої сільської ради. Виявили бажання привести газ у власні домівки 200 господарів. Було нелегко: не вірили, забирали грошові внески, повертали, знову забирали... Копітка щоденна робота з людьми, підрядниками, керівництвом газового господарства. А чого варті „ вояжі” до вищестоящого керівництва (районна рада, РДА, обласна рада, обладміністрація, нардепів та ін.)??? Та все завершилось чудово: пуском газу в наших оселі. Ця історична подія відбулась 11 грудня 2007 року. Далі газифіковано фельдшерсько – акушерський пункт. З часом Рада жінок переросла у районну, а потім і в обласну. А зовсім розквітла, коли рада жінок-фермерів розпочала співпрацю з проектом «Розвиток овочівництва та виноградарства в Запорізькій області». Жінки за свою наполегливу працю отримали грандові винагороди у вигляді мотоблоків, крапельного зрошення, саджанців малини, суниці, ожини, винограду та часнику. Самозайнятість підняла роль жінки на селі.
Село Шевченкове

Площа - 37,5 га. Населення - 52 чоловіки, з них 18 - пенсіонерів, 9 - дітей.

Розташовано с. Шевченкове в кількох кілометрах від Токмака і всього в трьох – від с. Жовтневе. Село має єдину вулицю Степову. По обидва боки вулички, що похило збігає вниз, тягнуться два ряди цегляних та саманних будиночків. Поміж них ... пустирі.

Це село називають просто хутором. Колись воно було відділком колгоспу ім. Кірова, а працездатні жителі трудились в полі, в городній бригаді, на свинофермі, яка, до речі, функціонує до цього часу (приватне підприємство „Шаповал”).

Жителів корінних зовсім мало, а будинки в основному належать дачникам.

Село Червоногірка

Населення – 312 чоловік. Площа – 231 га.

Село розташоване на схід від м. Токмака на відстані 7 км.

Біля с. Червоногірка починається р. Чингул, протікає через села: Садове, Заможне та впадає в р. Токмачку перед містом Молочанськ. Назва річки походить від тюрського слова „чунгул”, що означає „глибоке місце річки”. Глибина річки в даний час 0,2 – 1,5 м, загальна довжина 21 км.

Величезні осокори біля с. Червоногірка свідчать, що на берегах та у заплаві цієї річки були лісові масиви. У 2002 році поблизу села Червоногірка було створено ландшафтний заказник місцевого значення „Заплава річки Чингул” площею 154 га.

В районі сіл Червоногірка, Садове знаходяться чисті білі кварцові піски, які використовуються у скляній промисловості і як формувальні піски.

У районі с. Червоногірка відкриті найбагатіші поклади цегельних глин і піску, що залягають на глибині 15-20 м. І використовуються місцевою промисловістю для гончарного виробництва і посуду.

Визначні дати:

1928 р. – за розповідами жителів створено село Червоні кручі.
1943 – 1944 р.р. – було відкрито медпункт, де працювала завідуючою Руденко С.Л., з 1962р. – Караваєва Н.Г.
1947 – 1949 р.р. – з’явилась бібліотека, де першим бібліотекарем була Рубан Л.І., 1955 – 1990 р.р. працювала Уманська В.Т.
1950 р. – с. Червоні кручі було перейменовано на Червоногірку.
1960 р. – збудовано нову школу.
1965 р. – збудовано новий клуб.
1997 р. – перепоховано останки загиблих в роки війни в братську могилу в центрі села. Першим головою колгоспу був Заболотній Семен Іванович.
До 1997 р – існувало КСП ім. Кірова.
З 1999 – 2000 р.р. – „Єдність”,
з 2002 р. – ПП „Життя”,
в 2003 р. – біля школи закладено фруктовий сад,
з 2006 р.– приватним підприємцем Акименко Л.П., жителькою села Садового, відкрито магазин для забезпечення жителів села необхідними товарами.
з 2008 р. – розширення телефонної мережі, відновив роботу ДНЗ « Іскорка» ( зав. Лазько В.І.)
Трудова династія

Наймолодша шоста донька Пінчука Миколи Юхимовича та Пінчук Олени Іванівни Пінчук (Броїлко) Галина Миколаївна, 1940 р народження, залишилась в рідному селі і тяжко з 14 років працювала на фермі дояркою, закінчила школу в 1955 р., 1969 р. вийшла заміж за Броїлка Петра Михайловича, 1940 р народження. Народила п’ятеро дітей, і якнайкраще намагалась виховати їх разом з чоловіком, який працював з 1971 року керуючим відділком с. Червоногірка до виходу на пенсію. Обирався неодноразово депутатом сільської ради.

35 років пропрацювала Броїлко Галина Миколаївна дояркою, за що має нагороди: Орден Трудового Червоного Прапора, медаль „Материнства”.

Родину Броїлко поважають в селі, Їхні діти старанні і досягли успіхів у житті:

Броїлко (Смішко) Лариса Петрівна, 1960 р народження, в колгоспі працювала Рахівником
Броїлко (Черненко) Ала Петрівна, 1962 р народження, фотограф
Броїлко (Петрова) Вікорія Петрівна, 1969 р народження, кухар
Броїлко (Усс) Оксана Петрівна, 1971 р народження, працює в Червоногірській
ЗОШ вчителем, депутат сільської ради
Броїлко Олексій Петрович. 1975 р народження, працює механізатором
Червоногірка сьогодні

У селі функціонують школа, сільський клуб, бібліотека, фельдшерсько – акушерський пункт.

У Червоногірській ЗОШ (директор школи Кириченко О.Г.) налічується 45 дітей – це учні сіл Садового та Червоногірки, їх навчають 10 вчителів (Уманська Л.Л., Суханюк Т.А., Петрова Н.І., Аврутіс І.Л. та ін.). Підвіз дітей та вчителів до школи здійснюється шкільним автобусом.

У 2000 р. педагогічний колектив відсвяткував 40-річчя з дня створення школи, заснувавши тоді ж музей історії школи.

В селі працюють сільський клуб (Плоха С.Г.) та сільська бібліотека (завідуюча Лукаш О.В.).

Село Садове

Населення – 369 чоловік. Територія населеного пункту – 142 га. Село розташоване на березі річки Чунгул, неподалік від м. Токмака.

Назва Садове, за переказами старожилів, походить від того, що в селі дуже багато садів, гарно родить малина. В районі села знаходяться поклади чистих білих кварцових пісків, які використовуються у скляній промисловості .

Між с. Червоногірка і с. Садове в заплаві річки Чунгул, включаючи акваторію річки, знаходиться ланшафтний заказник місцевого значення.

Археологія і історія

Стоянки давніх людей розташовувалися у долинах річок, у низинах та поблизу води. Вчені досліджували поховання ямників біля м. Токмака, с. Садового, с. Заможного в 1952 р. та у 1980- 1984 р. У ямних похованнях знайдено невелику кількість речей : глиняний посуд, наконечники стріл, скребки, ножі с кременю, з міді, мотиги і гарпуни із рогу оленя, підвіски і намисто з кості, кістки тварин. В долині р. Молочної археологи знайшли багато поховань - було виявлено залізні мечі, стріли, шкіряні пояси, глиняний посуд.
Село і люди

Зі слів старожилів, планова забудова села розпочалась з 1928 року, були сплановані вулиці вдовж русла р. Чунгул. Організоване колективне господарство колгосп ім. Тельмана (першим головою колгоспу був Микола Рекуненко). Потім його змінив К.А. Єфименко, який керував колгоспом до окупації фашистів.

На початку 30-тих років була відкрита школа в приватному будинку жителя с. Садове Коржа Тимофія, учні різного віку навчались в одному класі. Першими вчителями були Синица Н.Ф., Стусь Т.І.

1941 рік. Почалась війна, корів з ферм евакуювали в тил. Під час війни в с. Садовому було організоване підпілля, але з подачі провокатора члени організації були арештовані. Єфименко К.А. та Височин С.О. були замучені фашистами, а Красуля Й.І. були відправлений до концтабору. В 1943 р. Садове було звільнене від окупантів.

В післявоєнний час головою колгоспу ім. Тельмана були Твердохліб П.Я. та Бут Н. Р., які багато праці вклали у відродження села. На тракторах працювали навіть дівчата Твердохліб Ф. та Глянь Н. Відроджуючи сільське господарство, садовчани організували комсомольсько-молодіжну ланку (ланкова Самойленко М. І., начальник Єфименко О. К.) і досягли рекорду – намолотили 11 тон зерна за зміну. Їх трудовий героїзм було відзначено на сторінках газети „ Комсомольська правда”.

В 1950 р. був збудований клуб, школа. В 1951 р. колгосп ім. Тельмана з’єднали з сучасним с. Чевоногірка, а в 1964 році школа була переведена вже туди.

Садове сьогодні

Після реорганізації КСП в селі утворились СФГ Кузнецов, ПП Ігнатов, землі придбала Токмацька феросплавна компанія, а також утворились мілкі та зовсім малі особисті господарства (Новік В.І., Валовий В.Г., Уманський А., Мананков В.В., Самойленко Р.П. та ін.)

В селі проживає родина Саші Сачка, уродженця села, загиблого в Афганістані. На честь нього названа центральна вулиця. В селі функціонує сільський етноклуб з українською піччю,тинами, ошатно прибраною залою, а на стінах образи та картини із природного матеріалу. Це все надбання його господині – Самойленко Валентини. Тут ви побачити тини із лози, витинанки, є вишитий гімн Токмацького району, а якими смачними варениками тут пригощають!!!

Садове телефонізовано, мешканці мають можливість користуватись інтернетом. Село оправдовує свою назву та історію. Завдяки роботі проекту «Розвиток плодоовочівництва та виноградарства в Запорізькій області» певна кількість жінок отримала фінансову допомогу для заснування агробізнесу (малина, суниця). Флагманом в цій галузі є родина Мананкових-Мізіних.

Село Заможне

Населення – 107 чоловік. Площа – 66, 5 га.

Історичні документи свідчать, що первісне населення нашого краю складалося із декількох хуторів колишніх запорозьких козаків, які жили західніше м. Токмака біля впадіння р. Куркулак в р. Чингул (нині це село Заможне).

До нас дійшли прізвища перших поселенців: Престримські, Зелений, Балан, Ігнатенко, Шапран та інші. Народна пам’ять зберегла назву їх поселення – „ землянки”, тому що ці люди жили в землянках.

„Степ та воля – козацька доля”, - говорили в народі. В пошуках вільних земель, вільного життя в степ намагались потрапити багато людей. Дійсно волю тут, в краю за порогами, знайшовши, переселенці назвали своє село Заможним.

Археологія і історія

Унікальним був Чингульський курган біля с. Заможного, в якому київські археологи на чолі з В.В. Отрощенком та Ю.Я.Рассамакіним в 1981 р. досліджували поховання половецького хана, де знайшли дерев’яний саркофаг, дві амфори, проливний глечик, білоглиняну вазу. Поховальний інвентар знатного половця складав майже 250 знахідок. Найбільш вірогідним претендентом на Чингульський курган вчені вважають половецького хана Тігака, якого таємно вбили чінгізіди. Знахідки в Чингульському кургані свідчать про великий розмах торгівельних зв’язків половців з Персією, Візантією, Кримом, Китаєм, Францією. Географія речей з кургану вражаюча.

На початку ХІХ століття у відповідності з царським указом відбувається заселення німецькими колоністами лівого берега р. Токмак та гирла річки Молочної. В 1804 р. німецькі поселенці заснували колонію Альт – Мунталь (нині с. Заможне).

Село Кутузівка

Населення – 372 чоловіка. Площа – 72 га.

На початку ХІХ століття у відповідності з царським указом відбувається заселення німецькими колоністами лівого берега р. Токмак та гирла річки Молочної. Німецькі поселенці і заснували колонію Петерсгаген (нині село Кутузівка).

З моменту прибуття й до поселення колоністам видавали кормові гроші, а від поселення до першої жатки одержували безпроцентну позику. Основна маса німців селилася в сільській місцевості.

Меноніти стали піонерами у розведенні картоплі в Росії, яку вони вирощували в Таврійській губернії з 1842 р. З самого початку у німців було розвинуте ремесло, а особливо у менонітів: ковалі, столяри, годинникарі, кравці, ткачі, мірошники, суконщики.

В Петерсгагені був один з найбільших водяних млинів.

У 1886 р. в колонії Петерсгаген були засновані черепичні заводи, засновником першого є Я.Я. Вінс, другого – Я.А. Вільмс.

В 1892 р. в с. Петерсгаген була збудована церква. Пастором в той час був Шроудер, німець, який після революції емігрував в Канаду.

Через 80 р. в листопаді 1998 р. були одержані офіційні документи на реконструкцію старої церкви, а в березні 1999 р. почались будівельні роботи, в роботах активну участь приймали жителі с. Кутузівки, м. Молочанська: В.Д. Білецький, Л.А. Лутікова, С.С. Ситник, Н.К. Шкурдода та інші. Спочатку богослужіння проходили в клубі с. Кутузівки, які проводив пастор Френк Дік. Фінансова допомога на будівництво церкви надходила з Німеччини, Канади, США. Онук пастора Шроудера Джордж хотів бачити відроджену церкву, адже в ній вінчались його батьки. Він відвідав цей будинок у 1999 р., приймав активну участь у будівництві і реконструкції Євангелістсько – Менонітської церкви в с. Кутузівці, яка є історичною і релігійною цінністю села.

В 1967 р. відбулась реорганізація колгоспу Сталіна, потім Калініна, в колгосп „ Батьківщина” під головуванням Ахчі Володимира Пантелійовича. На той час на території с. Кутузівки був пташник на 2000 голів, корівники, телятники, свинарники. Було в колгоспі „ Батьківщина” 4514 га землі, 181 га з них зрошувані.

Урожайність зернових культур в 1966 – 1970 р.р. була 18, 8 ц/га, підвищилась з роками до 22, 6 ц/га.

Основу економіки колгоспу складало молочне тваринництво. Річний надій молока від 1 корови – 2597 кг. Доярка колгоспу „Батьківщина” М.І. Сардак у 1958 р. надоїла по 5635 кг молока від кожної корови, за що їй присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, а в області був призначений приз імені М.І. Сардак, за право отримати який боролись 16 тисяч трудівниць ферм.

На території с. Кутузівки знаходиться тракторна бригада, першим бригадиром якої був М.В. Юрченко, потім Є.Я. Романюк, а в 1980 р. бригадиром призначили В.В. Дьячкова, який трудиться і зараз.

В 2001 році відбулось розпаювання господарства – колишні колгоспники „ Батьківщини” отриманні державні акти на право приватної власності. Більшість із них віддали свої наділи в оренду ТОВ Агрофірма „Богдан Хмельницький”. Деякі селяни (Козацький В., Поляков В. та ін.) обробляють землю одноосібно.

На даний час в с. Кутузівці близько 3000 га орної землі. Працюють на ній 10 механізаторів, а керує відділенням О.Г.Михайлов, обліковець працює Н.В. Рудик.

Багато праці та селянської винахідливості вкладали ветерани – механізатори в догляд землі - матінки: А.Г. Приходько – нагороджений орденом Леніна, М.А. Черковський – орденом Жовтневої революції, М.А. Свиридов, І.С. Таран, М.В. Юрченко, М.Г. Гаряга, В.В. Романенко, Г.О. Зиза, Ф.Д. Васильченко, І.О. Солопов.

Прийшла на поля рідного села і їхня молода зміна: В.Виниченко, В. Соляник, В. Губенко, Є. Шкурдода, В. Приходько, які обробляють землі нинішнього токмацького відділення „ТОВ „Агрофірма „Богдан Хмельницький”.

Великий трудовий внесок в розвиток тваринництва зробили пенсіонери Н.І. Іванченко, Н.А. Смішко, М.І.Юрченко, А.Ф.Юрченко, П.С. Грищенко, Р.Г. Плоха, В.І. Патерига, М.Г. Дехтяренко, Г.Г. Нугіс, Є.Ф. Солопова, Н.І. Василенко, Н.І. Таран, Н.І. Хоменко, З.Б. Скидан, О.Г. Редька, Н.Г. Ручка, Н.І.Зиза, Г.А. Гаряга, С.Ф. Курукіна.

Трудова династія

Ємець Анастасія Григорівна народилася 17 вересня 1911 р. в с. Курушани, а в 1932 р. сім’я переїхала в с. Кутузівку, де вона і почала свою трудову діяльність дояркою. Їі батько помер від голоду в 1933 р., мати – в 1941 р. Чоловік Іван Якович працював у колгоспі бригадиром польової бригади, був конюхом, бойщиком на СТФ. В 1941 р. Іван Якович захищав свою Батьківщину від ворогів, пораненим повернувся додому. За бойові заслуги нагороджений Орденом Вітчизняної Війни ІІ ступеня, медаллю „За бойові заслуги” і ювілейними медалями.

Син Віктор живе в Норільську.
Син Василь живе в с. Кутузівці, 40 років пропрацював водієм в комунальному господарстві.
Син Микола помер у віці 9 місяців.
Син Леонід – закінчив Військову академію, має звання полковника, живе в м. Самарі.
Син Анатолій живе в с. Кутузівці, працював водієм на заводі імені Кірова.
Син Олександр працював спершу водієм, а потім бойщиком в колгоспі „Батьківщина”, помер у 2005 р.
Ємець Анастасії Григорівні – 96 років, вона найстарша людина в селі. Пережила два голодомори, війну, перебудову країни. Має 11 онуків, 17 правнуків, 44 праправнуки.

Кутузівка сьогодні

У 1995 р. був складений проект газифікації с. Кутузівки. В 1999 р. почалися земляні роботи від м. Токмака до села, а в березні 2000 р. першими були підключені до газопроводу будинки П.М. Ситника, Н.Ф. Лупія, Є.Я. Романюка.

У 2001 р., дякуючи депутату Жовтневої сільської ради В.Д. Білецькому, члену виконкому Жовтневої сільської ради В.Л. Малихіну, було телефонізовано близько 20 будинків, а в 2006 р. за сприяння сільського голови Н.І.Антипенко ще 45 абонентів мали змогу поставити телефони в своїх оселях.

В населеному пункті зароджується мале підприємництво. Жителі села Удод С.Л., її донька Радченко О.С. працюють у сфері торгівлі, з 2004 року до них приєднався Білецький С.В., перевезеннями займаються підприємці Лупій В., Козацький В., Журавель С., у сфері послуг – Поляков В.В.

В Кутузівці функціонує фельдшерський пункт. В 2007 році за ініціативи Жовтневого сільського голови Антипенко Н.І. та матеріальної підтримки ТОВ „Агрофірма „Богдан Хмельницький” (директор Найдьонов В.О.) його газифіковано. (завідуюча установи – Білецька Лариса).

Прийнято до комунальної власності і сільський клуб. Завідуюча клубом Полякова Н.В.

В центрі села збудовано пам’ятник на честь загиблих воїнів в роки Великої Вітчизняної війни, який реставровано в 2008 році. Діти навчаються в Молочанських ЗОШ та ДНЗ м.Молрчанська. Підвіз дітей здійснюється шкільним автобусом.

Офіційні сайти держ установ